Архив автора

Рецензія на фільм «Бузок»

Бузок, як символ неминучості

Однією з найвизначніших картин Одеського міжнародного кінофестивалю стала стрічка Катерини Горностай «Бузок». Фільм був визнаний кращим в національному короткометражному конкурсі Міжнародною Федерацією Кінокритиків, а також отримав спеціальний приз від Національного журі.
В основі сюжетної лінії фільму — зустріч п’яти подруг. Вони збираються у київській квартирі. П’ють вино, обговорюють хлопців, заробітну плату, роботу, інтимне життя і приміряють одяг одна одної. Для однієї з дівчат ця зустріч виявляється особливою, адже напередодні вона побувала у лікаря, який запідозрив у дівчини важкий діагноз.
Не дивлячись на юний вік, у творчому доробку Катерини Горностай є чимало виняткових картин, і фільм «Бузок» не став виключенням. Тут органічно переплітаються внутрішній конфлікт героїнь з поетичністю оповіді. Чітко вивірений кожен характер. Так одразу стає помітно, що одна з дівчат переживає серйозну внутрішню кризу, але з подругами вирішує не ділитися своєю проблемою. Це зрозуміло, бо у кожної з дівчат є в житті свої проблеми, які впродовж фільму можуть перерости в суспільні.
До прикладу, можна, взяти один з епізодів фільму, де одна з героїнь розповідає, що після відрядження покохала іншого чоловіка, не дивлячись на те, що в неї є наречений, з яким вона п’ять років зустрічається і живе ідеальним життям. Коли подруги дізнаються цю новину, вони дуже засмучуються, а деякі стверджують, що ця пара була для них взірцем справжнього безсмертного кохання. Щоб наважитися розповісти свою історію, поділитися сумом та радістю і загадати бажання дівчата купують великі букети бузку та починають розшукувати п’ятилисник (вічний символ здійснених надій та бажань).
Заради урізноманітнення сюжету картини Катерина Горностай використовує у фільмі поетичні кадри єднання людини і природи. Як і у багатьох оповідях і вченнях відомого філософа Сократа, природа тут набуває особливого символізму. Головний символ фільму – бузок, квітка з чарівною красою і ароматом, існування якої доволі нетривале. Так само нетривалим виявилось і життя однієї з героїнь фільму. Знаковим є також сон героїні, який наснився їй напередодні, як лікар оголосив їй невтішний вирок. В цьому сновидінні дівчина разом із її подругами опиняється в бузковому саду, де проводить незабутні миті свого життя.
Лінія жіночої долі є ключовою у цьому фільмі. Юні акторки переконливо передали внутрішній світ жінок, їх життя та світосприйняття. Не дивлячись на те, що у більшості виконавиць немає серйозного акторського досвіду, всі дівчата виглядають дуже гармонійно. Варто зауважити, що у фільмі беруть участь не лише
актори-аматори, наприклад в актриси Катерини Молчанової за плечима серйозний акторський досвід, зокрема, вона відома своєю участю у таких фільмах, як «Моя бабуся Фані Каплан» і «Моя русалонька, моя Лореляй». У фільмі «Моя бабуся Фані Каплан» Катерина зіграла головну роль разом з відомим українським
кінорежисером Мирославом Слабошпицьким. Фільм був номінований як найкращий український повнометражний фільм на Одеському кінофестивалі у 2016-му році. Сама режисерка, кажучи про акторську роботу у фільмі, зауважила, що чітко прописаного сценарію не було, дівчата самі створювали свої історії на основі життєвого досвіду, отже цей фільм можна назвати частково документальним.
З незначних недоліків фільму можна назвати лише невеликий хронометраж, бо з такої теми можна було розвинути більш розгорнуту історію і зробити повнометражний фільм, як це вийшло, наприклад, з іспанською кінокартиною «Ма Ма» (2015) режисера Хуліо Медема, головну роль у фільмі виконала відома актриса Пенелопа Крус.
У будь-якому випадку варто пишатись тим, що українське кіно потроху починає вставати з колін і народжувати таких талановитих режисерів, як Катерина Горностай, які розвивають і відроджують українське кіно. Варто також відзначити, що Катерина є одним з багатообіцяючих молодих українських режисерів. Її попередня короткометражна робота «Віддаль» була визнана кращою в національному конкурсі київського кінофестивалю «Молодість».

Вернослов Анна

Час Хризантем

27 травня 2017 року відбудеться премʼєра українського повнометражного ігрового фільму «Час хризантем» режисера Дмитра Мойсеєва. З 1 червня розпочнеться подорож стрічці містами України. З цього приводу представляємо вашій увазі рецензію кінокритика Віри Сивачук.

Віра Сивачук

Втрата як привід почати нове життя. У прокат виходить новий фільм Дмитра Мойсеєва

«Час хризантем» — фільм про втрату і як її пережити. Лаконічна історія для тих, хто любить спокійне психологічне кіно, в якому зовні нічого не відбувається. Без зайвого трагізму чи важкої реалістичності, зате з «густою» авторською філософією, якою наповнений весь простір стрічки. Словом, як думав, так і зняв, — хочеться сказати про «Час хризантем». Погоджуватись чи ні — це вже інше питання. Так чи інакше, у прокаті — авторське кіно, зняте фактично без бюджету, за 15 знімальних днів. І це перша, але не єдина причина його подивитись.

Сюжет. За 70 хвилин, поки триває фільм, головна героїня, Ольга, проживає лише кілька днів після смерті близької людини. Довгих і повільних. Вона не готується до похорону, не намагається поховати себе в чотирьох стінах і навіть не плаче – адже зовнішні прояви горя для неї нестерпні. Замість цього купує авто, що дає їй свободу, і вирушає у самотні мандри Києвом.
У дорозі їй трапляються випадкові люди — зі своїми маленькими історіями і великими драмами. Хлопець, який чомусь перестав говорити, чоловік, що його зрадила кохана… Зрештою, і її колишній коханець, який після розлучення втрачає контакт із донькою. Усі ці персонажі допомагають Ользі зрозуміти щось у своєму житті, а вона їм – розібратись у їхньому.
Із головною сюжетною лінією пов’язано не так багато епізодів. Дізнаємося лише, що помер її чоловік. І він наче й не жив, а весь час намагався бути зручним для інших. А тепер ці «інші», мати і брат померлого, дістають Ольгу, яка «викидає гроші на вітер», замість того, щоб влаштувати гідні похорони… І, звісно, діалог у ритуальному бюро, який на початку фільму вводить глядача в курс того, що сталося, і прописує конфлікт між головною героїнею і середовищем.
Жанр. Психологічна драма з ухилом в авторське кіно. Фільм складний, але не «важкий». Режисер (він же сценарист) лишає за дужками всі ті ритуали, які супроводжують похорон. У цьому кіно вони не важливі. Стрічка зовсім не про смерть, як може здатися з фабули. А про життя, яким воно стає після втрати.
Героїня. Головну роль виконала харизматична Алла Бінеєва, яка знімалася і в «Таких красивих людях». Власне, і її героїня ніби перенеслась у стрічку з попереднього фільму Дмитра Мойсеєва. Режисер знову шукає свого героя серед тих, хто прагне щирості у стосунках, саморефлексує і не боїться своєї інакшості. Якщо ще більш спростити цю формулу – кидає виклик соціуму. Вона не бажає брати участь у «виставі», на яку нерідко перетворюється похорон, витрачає ненависні гроші, аби швидше їх позбутися, кидається допомагати незнайомцеві, який стоїть з квитком на узбіччі.
Ольга багато думає про життя, гроші, любов, зраду, обов’язок, релігію і навіть Григорія Сковороду… Із цих її думок складається більшість діалогів у фільмі. Деякі з них звучать трохи штучно. І річ не в тому, що всі актори говорять добірною українською мовою. А в тому, що слів просто забагато. Особливо, у фільмі, який претендує на тонкий психологізм.
Що ж до решти персонажів, то вони виписані не так ретельно. Власне, є свекруха і дівер, які уособлюють той спосіб життя, з яким пориває Ольга. Колишній коханець, коваль-самітник Юрчик — ще одна епізодична варіація на тему «красивих людей». Цікавий образ юнака, який перестав говорити. За сюжетом, він працював на телебаченні, а отже, тимчасова німота – захисна реакція організму на постійний інформаційний трафік, — натякають творці фільму.
Урбанізація. На відміну від фільму «Такі красиві люди», в якому режисер знімав степ, «Час хризантем» — кіно доволі урбаністичне. Якщо тоді герої і середовище існували у повній гармонії, то тут все майже навпаки. Режисер не намагається поетизувати Київ. Не шукає красивостей у міських локаціях. Мости з правого берега на лівий з нескінченними рекламними щитами. Спальний район (де мешкає головна героїня) з висотками і неестетичними рядами кіосків. Цей самий спальний район – але вночі. Цікаво, що навіть у цих пейзажах присутня певна поезія. Особливо, в одному з епізодів, де режисер експериментує з ритмом, чергуючи кадри хмарочосів.
Ще одна цікава «пейзажна» сцена знята … в київському крематорії. Не лякайтесь – нічого такого. Всього на всього хлопчик, який безтурботно стрибає з букетиком хризантем навпроти якраз «тієї» будівлі… Візуальна квінтесенція всього того, про що йдеться у фільмі.
Бюджет. Повністю волонтерський фільм. Як розповідає режисер, він збирав знімальну групу під інший проект. Однак тоді (2015 рік) Держкіно фактично припинило фінансування кіновиробництва. Знімати великий фільм, — «то мала бути така собі «одіссея», згадує Дмитро Мойсеєв, — не було грошей. Але знімати ну дуже вже хотілося. Зі своїх попередніх розробок написав сценарій і показав його знімальній групі. Всі семеро погодились, що треба знімати. Запросили акторів, обмежились кількома локаціями. За символічні гроші орендували квартири для зйомок, а з міськими пейзажами допомогла київська влада. Думали зняти за 7-8 днів, але трохи не вклалися. Зрештою, зйомки тривали близько двох тижнів, бо деякі сцени доводилося перезнімати.
Прокат. Попри те, що фільм більше тяжіє до авторського кіно, виходить від одразу в комерційний, а не у фестивальний прокат. Це доволі ризикований крок, тим більше, влітку, коли починається відпускна кампанія. І все ж, як розповів сам Дмитро Мойсеєв, взяти фільм погодилися не тільки кінотеатри, «дружні» до фестивального і, зокрема, українського кіно, а й цілком комерційні мережі. На сьогодні є домовленість про покази «Часу хризантем» вже у 15 містах.

Розклад прокату містами України:

КИЇВ:

з 1 червня у кінотеатрах: «Київ» (прем’єра 27-го травня), Планета Кіно «Блокбастер», Мультиплекс «Lavina»

ЛЬВІВ:

лише з 1 по 7 червня у кінотеатрі Планета Кіно «Форум», прем’єра 1 червня за участю Дмитра Мойсеєва і Костянтина Данилюка

ЛУЦЬК:

з 1 червня у кінокомплексі «Адреналін»

МАРІУПОЛЬ:

з 1 червня у кінотеатрі «Перемога»

ЖИТОМИР:

з 1 по 7 червня у кінотеатрі «Україна»

ОДЕСА:

з 8 по 14 червня у кінотеатрі Планета Кіно

ВІННИЦЯ:

з 9 червня у кінотеатрі «Родина», прем’єра 9 червня за участі Алли Бінєєвої

СУМИ:

з 15 по 21 червня у кінотеатрі Планета Кіно , прем’єра 15 червня за участю Дмитра Мойсеєва

ХАРКІВ:

з 15 червня у кінотеатрах 8 ½, Планета Кіно, прем’єра 16 червня за участю Дмитра Мойсеєва у Планеті Кіно.

ТЕРНОПІЛЬ:

з 15 по 21 чеврня у кінотеатрі «Палац кіно»

ЧЕРНІВЦІ:

з 15 по 21 чеврня у кінотеатрі «Кінопалац Чернівці»

ЗАПОРІЖЖЯ:

з 22 червня у «Кінотеатрі ім. Довженка», прем’єра 22 червня за участю Дмитра Мойсеєва

ХЕРСОН:

з 23 червня у кінотеатрі «Ювілейний», прем’єра 23 червня за участю Дмитра Мойсеєва

СУК

Анастасія Груба

Що таке українське кіно? Коли воно виникло насправді? Як розвивалося? Кожен українець може хоч приблизно відповісти на ці запитання, згадавши найпопулярніших режисерів та їх роботи. Але існує запитання, на яке, на жаль, мало хто знає відповідь.
Чим може похизуватися український кінематограф сучасному світу?
Шкода, але у світлі останніх подій в Україні, сфері кіно та й взагалі культурі державою надавалося дуже мало уваги і тому, порівняно з нашими сусідами, рівень кіновиробництва розвивався повільно та доволі тяжко, не отримуючи необхідних фінансування та підтримки.
Вражає, що і досі існують альтруїсти, які йдуть навчатися на творчі спеціальності, сподіваючись, що в майбутньому усе зміниться, що саме вони зможуть це здійснити. Український творчий шлях – особливо тернистий, й ним крокують тільки найсильніші та найвитриваліші.
Кажуть, щоб змінити країну, треба почати з себе, і на теренах нашої держави вже сформувалося коло з таких ось сміливців, які вирішили узяти ситуацію у свої руки.
Із незабутньою назвою на арену української кіноіндустрії вийшла громадська організація СУК, а точніше «Сучасне Українське Кіно»! Складається вона з молодих кінематографістів, яких об’єднує спільна мета: робити якісне українське кіно та популяризувати його у Світі.
Ідея щодо створення СУК виникла у лютому 2015 року після кінопоказу «Вибір майбутнього. Студентське кіно про Майдан». Саме тоді співзасновники організації Валерія Сочивець та Філіп Сотниченко зрозуміли, що треба зробити, щоб бути ефективнішими у розвитку українського кіно. Хоча сама ідея не нова, споглядаючи відокремленість наших митців, так і хочеться вигукнути «Ану об’єднаємось!», бо одному бути дуже важко, а особливо, коли це стосується створення кінострічок.
Вперше програма від СУК була презентована в рамках міжнародного фестивалю ГОГОЛЬFEST і два роки існувало як оглядова панорама сучасного українського кіно. Програма складалася здебільшого із фільмів учасників, а також стрічок тих молодих режисерів, які, на думку суківців, були варті уваги. На другий рік, програма фільмів від СУК отримала дуже позитивні відгуки, що стало поштовхом для розширення діяльності організації. Учасники почали мандрувати зі своєю програмою на інші демонстрування по всій Україні, залучаючи молодих кінематографістів аби об’єднувалися та створювали разом дійсно якісне кіно.
З плином часу, СУК «перестрибнули» через український кордон, презентувавши свої фільми на кіноринках таких відомих фестивалів світу, як Канни, Берлін та Клермон-Ферран. І це усього лише за неповні два роки! У чому ж секрет? Річ у тім, що СУК — це не лише демонстрування фільмів і майстер — класи, це об’єднування молодих кінематографістів, які допомагають один одному у розробці ідей, зйомках, монтажі та роботі з кольором і звуком!
Вони захотіли, зібралися і зробили. Виявляться, можна активно розвивати українське кіно самостійно, на волонтерських засадах. Так, може когось не цікавить такий альтруїзм, але усі справжні митці, за своєю сутністю, однаково вкладають у свої роботи більше, ніж отримують.
Натепер яскравими представниками організації є п’ять молодих режисерів, чиї фільми вже отримали багато нагород на українських та іноземних кінофестивалях, серед них Одеський Міжнародний Кінофестиваль, Київський Міжнародний Кінофестиваль «Молодість», Львівський Міжнародний Кінофестиваль WIZ-ART, Мінський Міжнародний Кінофестиваль «Лістопад», Міжнародний Студентський Фестиваль ВГІК, Міжнародний фестиваль короткометражного кіно AsterFest та інші.
Неймовірна п’ятірка складається з Валерії Сочивець, Філіпа Сотниченка, Нікона Романченка, Катерини Горностай та Анни Корж. Разом з ними працює згуртований колектив продюсерів, операторів, художників та акторів. Усі вони стали однією великою сім’єю «Сучасного Українського Кіно»!
Коли є конкретна мета, поступово вимальовується й план дій. Сьогодення СУК можна описати у три етапи:
Створення власних кінострічок.
Їх поширення на фестивалях.
Демонстрування та майстер-класи.
Працюючи над новими проектами, суківці спільними зусиллями розробляють ідею, знімають та переймаються організаційними питаннями. Як спільний механізм, вони ефективно створюють стрічку за стрічкою, з бажанням зробити якомога більше якісного продукту, про який в майбутньому кожен українець казатиме «Так, це воно! Справжнє українське кіно».
Відзняті СУКом подорожують фестивалями різних країн, роблячи громадську організацією «мондіяльною», тобто відомою світові. Авжеж, це лише перші кроки, але їхні амбіції говорять за них самих: якщо за такий короткий проміжок часу суківці змогли досягти усього вищезгаданого, що від них очікувати, наприклад, через п’ять років?
Окрім створення власних робіт, громадська організація молодих кінематографістів активно підтримує інших колег-режисерів, показуючи їхні фільми у своїх програмах. Саме таким чином глядачі познайомилася з кінострічками «У Манчестері йшов дощ» Антоніо Лукича та Валерії Кальченко, «Ваги» Юрія Шилова, «Голден Лав» Павла Острікова та «Чоловіча робота» Марини Степанської.
Також, як було вже зазначено, ГО СУК співпрацює з міжнародним фестивалем ГОГОЛЬFEST, влаштовуючи кінопокази та майстер-класи. Цього року суківці організували справжній «КіноКлас», на який було запрошено поважних українських та іноземних лекторів. Тематика цих тренінгів відрізнялася своєю різноманітністю: від майстер-класу про грим у кіно від однієї з найкращих візажистів України до лекції продюсера від «Warner Brothers».
Це ще не все! Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» започаткувала конкурс українського короткометражного кіно «Золотий СУК», переможці якого відбираються за допомогою відкритого голосування глядачів. А хто є найбільш доскіпливим суддею, як не публіка? Тож, за результатами голосування, можна чітко зрозуміти, що подобається сучасним українцям і, які теми вони вважають насправді актуальними.
ГО СУК сумісно з арт-простіром АртПРИЧАЛ з вересня 2016 року до березня 2017 року проводив щотижневий проект КІНОСЕРЕДА. За період співпраці з АртПРИЧАЛом провели 8 майстер-класів та 10 показів фільмів.
31 травня 2017 року відбудеться перезапуск проекту КІНОСЕРЕДА. СУК розпочали спільну роботу з Домом «Майстер Клас» та проводитимуть події на четвертому поверсі майданчику Дім МК за адресою вул. Богдана Хмельницького, 57 б. Проект спрямований на розвиток і підтримку сучасних митців, які працюють у кіноіндустрії. Окрім показів сучасних українських та іноземних стрічок, влаштовуватимуться обговорення, майстер-класи, читки сценаріїв та інші цікаві, але, на жаль, достатньо рідкісні для нашої країни вияви кіносуспільства.
Підсумовуючи усе, можна запевнити, що українському кінематографу сучасності є чим похизуватися і на кого сподіватися — допоки існують закохані у свою роботу люди, які ладні на волонтерських засадах, лише заради невловимої мрії, об’єднуватися та створювати прекрасне!